Після провалу плану захопити Москву з ходу, в перші місяці війни гітлерівське командування підготувало крупну наступальну операцію під кодовою назвою «Тайфун». План операції передбачався трьома могутніми ударами танкових угрупувань з районів Духовщини, Рославля і Шостки прорвати оборону радянських військ, оточити і знищити армії Західного, Резервного і Брянського фонтів в районах Вязьми і Брянська, після чого охопити Москву з півночі і півдня і одночасним фронтальним настанням опанувати радянською столицею. Для досягнення своєї мети супротивник зосередив в групі армій «Центр» (генерал-фельдмаршал Ф. фон Бік) 74,5 дивізій, зокрема 14 танкових і 8 моторизованих, і авіацію 2-го повітряного флоту. У 300 км. на захід від Москви, в смузі близько 800 км., ворогові протистояли війська трьох радянських фронтів: Західного (генерал-полковник И.С.Конев), Резервного (Маршал Радянського Союзу С.М.Буденный) і Брянського (генерал-полковник А.И.Еременко), що налічували 95 дивізій.
Задум Ставки ВГК полягав в тому, щоб, спираючись на глибоко ешелоновану оборону, не допустити прориву німецьких військ до столиці.
|
Співвідношення сил і засобів до 30 вересня 1941 р. |
|
Сили та засоби |
РККА |
Вермахт |
Відношення |
|
Особовий склад (тис. люд.)
|
1250
|
1800
|
1:1,4
|
|
Знаряддя і міномети |
7600 |
бiльш нiж 14000 |
1:1,8 |
|
Танки |
990
|
1700 |
1:1,7 |
|
Лiтаки |
667 |
близько 1390 |
1:2 |
Битва під Москвою включає два періоди: оборонний (30 вересня - 5 грудня 1941 р.) і наступальний (5 грудня 1941 р. - 20 квітня 1942 р.). У першому з них Червона Армія провела Московську стратегічну оборонну операцію і в другому - дві стратегічні наступальні операції: Московську (5 грудня 1941 р. - 7 січня 1942 р.) і Ржевсько-вяземськую (8 січня - 20 квітня 1942 р.). Поза рамками останньою була проведена Болховськая фронтова наступальна операція Брянського фронту (8 січня - 20 квітня 1942 р.).
Наступ ворога застав радянські війська зненацька. Вони не змогли надати належної протидії супротивникові, який прорвав оборону і, розвиваючи настання, 7 жовтня замкнув кільце навколо військ, що билися на захід від Вязьми, а ще через день - в районі Брянська. У оточення потрапило 7 польових управлінь армій з 15, 64 дивізії з 95, 11 танкових бригад з 13, 50 артилерійських полків резерву Верховного Головнокомандування (РВГК) з 62.
У стратегічній обороні утворився пролом шириною близько 500 км. Закрити його було майже нічим. Резервів в районі Москви не опинилося. В результаті майже всі шляхи до Москви виявилися відкритими. Слабке прикриття на Можайськой лінії оборони не могло гарантувати від раптової появи ворожих танків в столиці. Потрібно було негайно і швидко стягнути сюди війська, звідки тільки можна, і відновити оборону.
Ведення оборонних битв на підступах до Москви було пов'язане з великими людськими втратами. Вермахт втратив більше 145 тис. солдатів і офіцерів, Червона Армія - понад 658 тис. чоловік.
Але, не дивлячись на крупну поразку, радянські війська не дозволили ворогові захопити або оточити Москву. Велику роль в цьому зіграла активна боротьба військ в оточенні, що сковували протягом майже трьох тижнів від 26 до 48 дивізій супротивника. За цей час Ставка Верховного Головнокомандування (ВГК) зуміла підтягти резерви і провести перегруповування військ, закрити в обороні пролом, підсилити Західний фронт (генерал армії Г.К.Жуков) і створити новий - Калінінський фронт (генерал-полковник И.С.Конев). Їх війська разом з польовими управліннями 50-ої, 3-ої і 13-ої армій, що вирвалися з ворожого оточення, залишками 34 дивізій, спираючись на підготовлених жителями Москви і Підмосков'я оборонні споруди, до кінця жовтня зупинили настання ворога на московському напрямі. Славну сторінку в історію Московської битви вписали захисники Тули, вставши перешкодою на шляху 2-ої танкової армії ворога.
20 жовтня Державний Комітет Оборони ввів в Москві і прилеглих районах облогове положення. 7 листопада 1941 р. в Москві був проведений історичний військовий парад на Червоній площі.
З 15 листопада німецькі війська провели другий напад на Москву. Протягом 20 днів вони просунулися на 80-110 км., але до 5 грудня в їх русі вперед наступила криза. Радянські війська зуміли зупинити могутнє вороже угрупування буквально у стін столиці (у 12 км. від сучасної межі на північ від міста), приборкавши ворожий «Тайфун».
Збільшена сила опору радянських військ, боротьба партизан в тилу ворога, самовідданість москвичів, допомога всієї країни зіграли вирішальну роль в зриві планів ворога. Льотчики зробили в ході оборонних битв 51 тис. самолетовилетов і вперше у війні завоювали оперативне панування в повітрі. Воїни ППО не тільки захистили столицю від руйнування ворожою авіацією, зберігши понад 99% її будівель, але і уміло билися з танками і піхотою супротивника. Величезну роль зіграли резерви, підготовлені Ставкою ВГК, - 75 нових розрахункових дивізій і понад те 24 розрахункових дивізії були зосереджені в районах Рязані, Ногинська і Ряжська. По суті це було нове стратегічне угрупування, яке перевищило склад радянських військ, що почали оборонні битви під Москвою, і забезпечило передумови для переходу Червоної Армії в контрнаступ під Москвою.
Задум радянського командування полягав в тому; щоб ударами Західного фронту у взаємодії з фронтами Калінінським і Південно-західним (Маршал Радянського Союзу С.К.Тимошенко) розгромити головні угрупування ворога, що діяли північніше і на південь від Москви
|
Співвідношення сил і засобів до 5 грудня 1941 р. |
|
Сили і засоби |
РККА |
Вермахт |
Відношення |
|
Особовий склад (тис. люд.)
|
1100
|
1708
|
1:1,5
|
|
Знаряддя і міномети |
7652 |
13500 |
1:1,8 |
|
Танки |
774 |
1170 |
1:1,5 |
|
Лiтаки |
1000 |
615 |
1,6:1 |
Рішення наступати на того, що володів чисельною перевагою супротивника, не чекаючи підходу резервів, було ухвалене Ставкой ВГК за пропозицією генерала армії Г.К.Жукова, який уловив наближення кризи в настанні супротивника, коли ворог зупинився, але ще не встиг перейти до оборони і побудувати оборонні позиції.
5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ. Не дивлячись на наполегливий опір ворога, люті морози і глибокий сніг, контрнаступ розвивався в цілому успішно. На північний захід від Москви армії фронтів Калінінського і Західного нанесли значну утрату 3-ою і 4-ою танковим групам і 9-ій армії супротивника. Були звільнені Калінін, Клин, Солнечногорськ, Волоколамськ і інші міста. Вихід радянських військ до Ржеву створив загрозу групі армій «Центр» з півночі. На південний захід від Москви армії лівого крила Західного фронту завдали поразки 2-ої танкової армії і частини сил 4-ої армії супротивника, зняли загрозу Тулі, звільнили Калугу і вийшли на захід від Сухинічей. Південно-західний фронт, охопивши групу армій «Центр» з півдня, здійснив операцію по оточенню і ліквідації угрупування військ 2-ої німецької армії в районі Єльця. В середині грудня в настання перейшли армії центру Західного фронту і звільнили Наро-фомінськ, Малоярославец, Боровськ. На початку січня контрнаступ завершився.
Ворог був відкинутий на 100-250 км.
Особливе значення успіху Червоної Армії під Москвою додає те, що він здійснений при невигідному для тих, що наступали співвідношенні сил і засобів. Перемога була досягнута завдяки вдалому вибору моменту переходу в контрнаступ, раптовості удару для ворога і використанню додаткових сил. Для розвитку контрнаступу Ставка ВГК ввела: 26 стрілецьких і 8 кавалерійських дивізій, 10 стрілецьких бригад, 12 окремих лижних батальйонів і до 100 тис. чоловік маршового поповнення.
На початку січня Ставка ВГК ухвалила рішення про перехід радянських військ в загальне настання в смузі від Ладозького озера ка Криму. На західному напрямі планувалося розгромити найбільш сильне угрупування супротивника - війська групи армій «Центр». Калінінському і Західним фронтам належало завдати ударів по напрямах, що сходилися, на Вязьму з метою оточення і знищення ржевсько-вяземськой угрупування ворога, лівому крилу Північно-західного фронту - глибоко охопити її із заходу, а Брянському фронту - скути сили супротивника на орловському напрямі. Ці завдання були дуже великими і важливими, але вони не відповідали реальним можливостям військ. Так, не дивлячись на те, що по танках співвідношення стало в 1,3 разу, по особовому складу і авіації в 1,1 разу на користь фронтів Західного напряму, а по артилерії сили сторін зрівнялися, вирішальної переваги над супротивником не було. Недолік сил і засобів Ставка ВГК передбачала відшкодувати шляхом створення у фронтах і арміях ударних груп,
переходу до артилерійського наступу.
8 січня почався завершуючий етап битви під Москвою. Того дня ударне угрупування фронту Калінінського прорвало ворожу оборону на захід від Ржева. На інший день війська 3-й і 4-й ударних армій (з 22 січня вони передані до складу фронту Калінінського) розвернули настання в обхід Вязьми із заходу. Одночасно удари по ворогові нанесли і головні сили Західного фронту.
До 1 лютого армії правого крила фронту Калінінського просунулися до 250 км. Одночасно армії центру фронту охопили із заходу війська супротивника в районі Оленіно і вишли в тил його ржевськой угрупування, а також на комунікації ворога на захід від Вязьми. До цього ж часу війська Західного фронту відкинули супротивника до Гжатську і Юхнову, а силами груп Ефремова і Белова прорвалися до південно-західних підступів Вязьми. За задумом Ставки ВГК, ліквідація юхновськой угрупування і оволодіння Вязьмой приведе до завершення оточення ржевсько-вяземськой угрупування ворога і її ліквідації. Проте реалізувати цей план радянському командуванню не вдалося. Обстановка на фронті різко змінилася.
Використовуючи резервні з'єднання (12 піхотних дивізій, 2 охоронних бригади), 180 тис. чоловік маршового поповнення, швидке створення нових оборонних рубежів, а також за рахунок скорочення в 1,4 разу протяжності лінії фронту, групі армій «Центр» вдалося значно підвищити свою потужність і зупинити просування Червоної Армії. Більш того, ліквідіровав бреши в своїй обороні під Ржевом і Юхновом, німецькі війська нанесли ряд контрударів, оточили під Ржевом частину 29-ої армії, відсікли від головних сил фронту групи Ефремова і Белова в районі Вязьми. Радянське командування введенням в бій нових частин, передачею фронтам маршового поповнення і викиданням в район західніше Юхнова 4-го повітряно-десантного корпусу спробувало змінити положення. На початку березня військам вдалося зрізати юхновський виступ і опанувати Юхновом. Але це було їх останнім успіхом. Всі подальші спроби наступати результату не приносили. Фронти із-за великих втрат втратили свою невелику перевагу над супротивником.
Гостра нестача боєприпасів, втрата
авіацією панування в повітрі, гранична ізмотанность особового складу, весняне бездоріжжя, що почалося, примусили Ставку ВГК ухвалити рішення про перехід з 20 квітня до оборони. Військам, що діяли в районі Вязьми, було наказано виходити на з'єднання з головними силами, а остальним - закріпитися на займаних рубежах.
В результаті наступальної операції Ржевсько-вяземськой радянські війська просунулися на 80-250 км., звільнили Московську, Тульську області ряд районів, Орловської і Смоленської областей Калінінськой. Проте в операція виявилася незавершеною: оточити, полонити і знищити ржевсько-вяземськую угрупування ворога не вдалося.
Битва під Москвою - одна з найстрашнiших людських трагедій. Загальні втрати радянських військ склали: 1.805.923 людини, з них безповоротно - 926.244, а також 4171 танк, 21.478 знарядь і мінометів, 983 літаки. Вермахт втратив тут близько 615 тис. солдатів і офіцерів, понад 4 тис. знарядь і мінометів, до 1,6 тис. танків і 757 літаків.
Битва під Москвою відмічена масовим героїзмом і самопожертвуванням радянських людей. За доблесть і мужність, проявлені в боях, 40 частинам і з'єднанням було привласнено гвардійське звання, 36 тис. воїнів нагороджено орденами і медалями, 181 людина удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Почесне звання «Місто-герой» привласнено Москві до 20-летию Перемоги у Великій Вітчизняній війні, Тулі - в 1976 р.
Битва під Москвою по кількості військ і військової техніки, розмаху і напруженості боїв і операцій була однією з найбільших в історії воєн. Протягом 203 діб (30 вересня 1941 р. - 20 квітня 1942 р.) понад 7 млн. солдатів і офіцерів, до 53 тис. знарядь і мінометів, близько 6,5 тис. танків і більше 3 тис. бойових літаків Німеччини і Радянського Союзу вели протиборство між собою. Полум'я битв охопило території до 1 тис. км. по фронту і понад 350 км. в глибину, що за площею рівно таким трьом країнам, як Ісландія, Англія і Швейцарія, разом узятих.
Битва почалася в надзвичайно складній обстановці. Ворог мав перевагу в силах, засобах, маневреності, володів стратегічною ініціативою і панував в повітрі. Червона Армія, навпаки, до цього часу була сильно ослаблена крупними втратами і відчувала гостру нестачу в озброєнні і боєприпасах. Економіка країни, унаслідок втрати території, яка в 4 рази перевищувала розміри Німеччини, і вимушеної евакуації на схід багатьох промислових підприємств, ще не могла задовольнити необхідні потреби армії, що діяла. 67 днів і ночей радянським військам довелося відбивати сильні удари піхоти, танків і авіації супротивника. Ціною неймовірних зусиль, безприкладної мужності і величезних втрат їм вдалося не тільки зупинити німецькі полчища в передмістях столиці, але і самим перейти в контрнаступ, а потім і в загальне настання, що увінчалося перемогою. Безпосередня загроза Москві була усунена. Німецька армія потерпіла першу крупну поразку в другій світовій війні.
Був розвіяний міф про її непереможність.
Під Москвою Німеччина втратила не тільки стратегічну ініціативу, але і програла свою «блискавичну війну» проти Радянського Союзу. Крах стратегії «бліцкрігу» поставив «третій рейх» перед перспективою тривалої, затяжної війни. Плани і надії його керівництва на швидку перемогу були перекреслені. Військова машина ворога була серйозно приголомшена, моральний стан його солдатів і офіцерів значно підірваний.
Перемога Червоної Армії поліпшила військово-політичне і міжнародне положення Радянського Союзу. Престиж Німеччини в очах її союзників помітно впав. Це отрезвляюще подіяло на правлячі круги Японії і Туреччини, від яких Гітлер вимагав відкритого виступу проти СРСР. Перемога Червоної Армії під Москвою сприяла зміцненню антигітлерівської коаліції і ослабленню блоку фашистських держав, відкривши новий етап в розвитку визвольного руху народів Європи проти нацистського тиранення. Борці проти фашизму знайшли тверду упевненість в своїх прийдешніх перемогах, побачили в особі Червоної Армії силу, здатну не тільки зупинити «непереможного» агресора, але і розгромити його.
|
