 |
Битва за Днiпро |
|
 |
Битва за Днiпро
Дніпро (Велика Вітчизняна війна, 1941-1945). Битва за Дніпро радянських військ на Україні в серпні — грудні 1943 р. Проводилася з метою звільнення Лівобережної України, Північної Таврії, Донбасу і Києва, а також створення міцних плацдармів на правом берегу Дніпра. Після поразки під Курськом німецьке командування розробило план оборони «Вотан». Він передбачав створення від Балтійського до Чорного моря добре укріпленого Східного валу, який проходив по лінії Нарва — Псков, — Гомель і далі по Дніпру. Цей рубіж винен був, за задумом німецького керівництва, зупинити просування радянських військ на захід. Основне ядро захисників дніпровської частини «Східного валу» на Україні складали частини групи армій «Південь» (фельдмаршал Е. Манштейна). Проти них Діяли війська Центрального (генерал К.К. Рокоссовський), Воронежського (генерал Н.Ф. Ватутін), Степового (генерал І.С. Конев), Південно-західного (генерал Р.Я. Маліновський) і Південного (генерал Ф.І. Толбухин) фронтів. Співвідношення сил на початок битви за Дніпро приведене в таблиці.
| |
Радянські війська |
Німецькі війська |
| Особовий склад, тис. |
2633 |
1240 |
| Знаряддя і міномети |
51200 |
12600 |
| Танки |
2400 |
2100 |
| Лiтаки |
2850 |
2000 |
Битва за Дніпро складалася з двох етапів. На першому етапі (у серпні — вересні) частини Червоної Армії звільнили Донбас, Лівобережну Україну, з ходу форсували Дніпро і оволоділи поряд плацдармів на його правом бережу. Битва за Дніпро почалася 26 серпня з проведення Чернігівсько-полтавської операції (26 серпня — 30 вересня), в якій брали участь війська Центрального, Воронежського і Степового фронтів. Вона проходила одночасно з Донбасівською операцією.
Першими перейшли в настання війська Центрального фронту. Найбільшого успіху добилися війська 60-ої армії (генерал І.Д. Черняховський), які зуміли прорвати немецкую оборону на другорядній ділянці, на південь від Севська. Командувач фронтом генерал Рокоссовський своєвременно відреагував на даний успіх і, перегрупувавши сили, кинув в прорив основні ударні частини фронту. Це рішення обернулося крупним стратегічним виграшем. Вже 31 серпня війська Центрального фронту зуміли розширити Прорив завширшки до 100 км. і в глибину до 60 км., винудив німців почати відведення військ до Десни і Дніпра. Тим временем до настання підключилися війська Воронежського і Степового фронтів.
На початку вересня настання Червоної Армії развернулось по всій Лівобережній Україні, що повністю позбавило німецьке командування можливості маневрувати резервами. У цих умовах воно почало відведення своїх військ за Дніпро. Переслідуючи відступаючих, передові частини Червоної Армії вишлі до Дніпра на 750-кілометровій ділянці від Лоєва до Запорожья і з ходу почали форсування цієї водної перешкоди. До кінця вересня на даній смузі радянські війська захопили на правом бережу 20 плацдармів. Розрахунки німецького керівництва на тривалу оборону Лівобережжя були зірвані.
У жовтні — грудні наступив другий етап битви, коли велася запекла боротьба по розширенню і утриманню плацдармів. Одночасно йшло підтягання резервів, наведення мостів і нарощування сил для нового удару. У цей період війська, що діють на Україні, увійшли до складу утворених 20 жовтня чотирьох Українських фронтів. На даному етапі Червона Армія провела дві стратегічні операції: Ніжнеднепровськую і Київську.
Ніжнеднепровська операція (26 вересня — 20 грудня) проводилася військами Степового (2-го Українського), Південно-західного (3-го Українського) і Південного (4-го Українського) фронтів. В ході операції вони звільнили Північну Таврію, блокували Кримський півострів і захопили наїболєє крупний плацдарм на правом берегу Дніпра від Черкас ка Запоріжжя (450 км. в довжину і до 100 км. в глибину). Проте їх спроби прорватися з цього плацдарму в Криворізький залізорудний басейн були зупинені до середини грудня лютим опором німецьких частин, які отримали підкріплення із заходу і інших областей України. Ніжнеднепровськая операція відрізнялася великими втратами Червоної Армії, які склали 754 тис. чіл. (приблизно половина всіх втрат радянських військ в боях за Україну з серпня по грудень 1943 р.).
Важко проходила і Київська операція (12 жовтня — 23 грудня) Воронежського (1-го Українського) фронту. Почало їй поклали бої північніше і на південь від Києва за Лютежський і Букрінський плацдарми. Первинне настання на Київ радянське командування планувало вести з півдня, з району Букріна. Проте перетнутий рельєф місцевості перешкодив наступу військ, особливо 3-ій гвардійській танковій армії генерала П.С. Рибалко. Тоді ця армія була скритно перекинута на Лютежський плацдарм, звідки і вирішено було завдати головного удару. 3 листопада 1943 р. радянські війська почали настання на північ від Києва, який був звільнений 6 листопада. Німцям не вдалося закріпитися на лінії Дніпра. Їх фронт був прорваний, і радянські рухомі з'єднання 13 листопада звільнили Житомир. Не дивлячись на німецький контрудар в даному районі, Манштейну не вдалося відбити Київ .
До кінця 1943 р. битва за Дніпро завершилася. На той час Східний вал на Україні був прорваний майже на всьому його протяженії. Радянські війська захопили два крупні стратегічні плацдарми (від Києва ка Пріпяті і від Черкас ка Запоріжжя) і десятки оператівно-тактічеських плацдармів. Надії командування вермахту дати своїм військам можливість відпочити і перегруппіровать сили на «зимовому рубежі» під захистом крупної водної перешкоди виявилися нездійсненними.
Битва за Дніпро стала рідкісним в історії воєн прикладом такого масштабного і швидкого форсування такої широкої водної перешкоди при запеклому опорі крупних сил супротивника. На думку німецького генерала фон Бутлара, в ході цього настання «російська армія продемонстріровала свої високі бойові якості і показала, що має в своєму розпорядженні не тільки значні людські ресурси, але і прекрасну військову техніку». Про значення, яке додавало радянське керівництво прориву «Східного валу», свідчить той факт, що 2438 воїнів отримали за форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу (20% від загального числа нагороджених цим званням за війну). Втрати радянських військ під час звільнення Лівобережної України з Києвом, Донбасу, Північної Таврії, а також боротьби на плацдармах перевищили 1,5 млн чіл. (зокрема безповоротні — 373 тис. чіл.), близько 5 тис. танків і САУ (без Київської оборонної операції), близько 1,2 тис. літаків (без Київської оборонної операції).
|
|
|
