 |
Велика Танкова Битва |
|
 |
Велика Танкова Битва
Битва, яка відбувалася літом 1943 року на радянсько-німецькому фронті під Курськом, була найзапеклішою у всій Другій Світовій війні, аж до нашого часу. Лінія фронту перед початком битви представляла гігантську дугу, глибоко виступаючу щодо північного і південного флангів до Заходу. Звідси і назва «Курська дуга». Супротивник мав на меті ударом з флангів підрізати, оточити і знищити наші війська, що знаходяться на Курському виступі.
Тобто під Курськом влаштувати «Другий Сталінград». Або узяти реванш за розгром своїх військ під Сталінградом. Тут готувалася крупна стратегічна наступальна операція на період літньої кампанії 1943 р. як з боку радянського військового керівництва, так і німецького командування. У зустрічній битві з обох боків брала участь велика кількість танків. Обидві протиборчі сторони прагнули досягти своєї стратегічної мети. Бої характеризувалися великою завзятістю і запеклістю. Ніхто не хотів поступатися. На карту була поставлена доля нацистської Німеччини. Ті та інші війська несли величезні втрати. Проте «сила пересилила силу».
Битва на Курській дузі поклала початок звитяжному настанню Червоної Армії на фронті протяжністю до 2 тисяч кілометрів. «Ця битва вилилася в поєдинок гігантських угрупувань протиборчих сторін на найважливішому стратегічному напрямі. Боротьба носила украй наполегливий і запеклий характер. В ході битви розвернулися грандіозні битви, по своїх масштабах що не мали собі рівних в історії»(2) - писав учасник танкової битви Головний маршал Бюронетанкових військ Павло Олексійович Ротмістрів, доктор військових наук професор. Саме його танкові частини брали участь в знаменитій битві на південному фасі Курської дуги під Прохоровкой в 30 кілометрах від Білгорода 12 липня 1943 року. Ротмістрів тоді був командуючим 5-ій гвардійській танковій армії. У книзі «Сталева гвардія» він описав цю битву, яка почалася і проходила буквально у нього на очах: «Назустріч рухалися дві величезна танкова лавина. Піднявшись на сході солнцне сліпило очі німецьких танкістів і яскраво освітлювало нашим контури фашистських танків.
Через декілька хвилин танки першого ешелону наших 29-го і 18 корпусів, стріляючи на ходу, лобовим ударом врізалися в бойові порядки німецько-фашистських військ, стрімкою крізною атакою буквально пронизавши бойовий порядок супротивника. Гітлерівці, очевидно, не чекали зустріти таку велику масу наших бойових машин і таку рішучу атаку. Управління в передових частинах і підрозділах було явно порушене. Його «тигри» і «пантери», позбавлені в ближньому бою своєї вогняної переваги, якою вони на початку настання користувалися в зіткненні з іншими нашими танковими з'єднаннями, тепер успішно вражалися радянськими танками Т-34 і навіть Т-70 з коротких дистанцій. Поле битви клубочилося димом і пилом, земля здригалася від могутніх вибухів. Танки наскакували один на одного і, зчепившись, вже не могли розійтися, билися на смерть, поки один з них не спалахував факелом або не зупинявся з перебитими гусеницями. Але і підбиті танки, якщо у них не виходило з ладу озброєння, продовжували вести вогонь.
Це було перше за час війни крупна зустрічна танкова битва: танки билися з танками. У зв'язку з тим, що бойові порядки перемішалися, артилерія обох сторін вогонь припинила. З тієї ж причини не бомбила поле бою ні наша, ні ворожа авіація, хоча в повітрі продовжувалися люті сутички і завивання збитих, обійнятих полум'ям літаків змішувався з гуркотом танкової битви на землі. Окремих пострілів не було чутно: все злилося в єдиний, грізний гул.
Напруга битви наростала з приголомшливою люттю і силою. Із-за вогню, диму і пилу ставало все важчим розібрати, де свої і де чужі. Проте, маючи навіть обмежену можливість спостерігати за полем бою і знаючи вирішення командирів корпусів, отримуючи їх донесення по радіо, я уявляв, як діють війська армії. Що там прісходіт, можна було визначити і по уловлюваних моєю радіостанцією наказам командирів наших і німецьких частин і підрозділів, відкритим текстом», що віддається, «Вперед!», «Орлов, заходь з флангу! «Шнеллер!», «Ткаченко, проривайся в тил!», «Форвертс!», «Дійте, як я!», «Шнеллер!», «Вперед!» «Форвертс!». Доносилися і злі, сильні вирази, що не публікуються ні в росіян, ні в німецьких словниках.
Танки кружлялися, немов подхваченнве гігантською водовертю. Трідцатьчетверки, маневруючи, вивертаючись, розстрілюючи «тигрів» і «пантенр», але і самі, потрапляючи під прямі постріли важких ворожих танків і самохідних знарядь, завмирали, горіли, гинули. Ударяючись об броню, рикошетили снаряди, на шматки рвалися гусениці, вилєїалі катки, вибухи боєприпасів усередині машин зривали і відкидали убік танкові башти».
До липня 1943года, напередодні битви в наший армії, що діє, налічувалося 9580 танків і самохідно-артилерійських установок, проти 5850 ворожих танків і штурмових знарядь.(6) Тільки у районі Курської дуги радянське угрупування військ налічувало 1,3 млн. чоловік, 19 тис. знарядь і мінометів, 3400 танків і САУ, 2100 літаків. Супротивник мав в своєму розпорядженні тут 900-і тисячі чоловік, 2700-і танки і штурмовими орудіямії 2000 літаків. (7) Тільки у знаменитій битві під Прохоровкой 12 липня брала участь понад тисяча танків. На Курській дузі під Прохоровкой зiйшлися 2-й танковий корпус СС (приблизно 300 танків і штурмових знарядь), і частини 5-ої гвардійської танкової армії і 2-го гвардійського танкового корпусу (близько 700 танків і САУ).(8) Декілька пізніше, 14 липня була введена в битву 3-а гвардійська танкова армія, а з 26 липня – і 4-а танкова армія.
Про запеклість танкових битв свідчать цифри, що приводяться сучасними дослідниками: «В ході Курської (стратегічною – СП) оборонної операції (5-23 липня) було втрачено 1614 танків і САУ, в Орловській (стратегічною –сп) наступальній операції (12 липня-18 серпня) – 2586, в Білгородсько-харківській (стратегічною СП) наступальній операції («Рум'янців») (3-23 серпня) - 1864 машини»(9) Деякий «перехлест» числа втрат наших танків над загальним числом танків, вказаних перед початком операцій, пояснюється тим, що велика частина підбитих танків після ремонту в польових умовах і поповнення їх екіпажів знов поверталася в лад, а також надходженням на фронт нових танків, проведених на заводах промишленості. Наприклад, тільки за 2 дні боїв 12 і 13 липня втрати танків в одному з корпусів 5 танковій армії, якою командував генерал Ротмістрів, доходили до 60% (10) А це означає, що в якихось танкових полицях абсолютно не залишалося танків. Як танків, так і танкістів. Така сувора правда війни. Середньодобові втрати тільки убитими у Великій війні Вітчизняній війні складали 20 тисяч! Для порівняння: 10 років Афганської війни склали «всього» 15 тисяч. Середньостатистичне століття життя лейтенанта на цій війні складало в середньому декілька діб. Відсоток тієї, що виживає танкіста на війні був майже таким же, як і в піхоті, тобто на порядок вище, ніж в цілому по всій армії. Тільки з 1943-го по1945-й роки в танкових полицях майже три рази оновився особовий склад. А якщо врахувати, що екіпажі танкових полків складають меншу частину особового складу полку, то ця категорія танкістів за це ж воємя повністю змінилася 5 разів. Отже для танкіста пройти всю війну і уціліти було рідкісним випадком. Не дарма відразу після закінчення війни в СРСР було встановлено державне свято «День танкістів», який і понині в Росії наголошується в друге воскресіння вересня. Рядки Указу Президії Верховної Ради СРСР від 11 липня 1946 року свідчили: «Враховуючи особливо важливе значення танкових військ і їх видатні заслуги у Великій Вітчизняній війні, а також заслуги танкобудівників в оснащенні Озброєних Сил бронетанковою технікою встановити щорічне свято - «День танкістів».
Танкова битва назавжди збережеться в пямяті синів Росії як Танкове побоїще, з якого наші воїни-танкісти вийшли переможцями.
|
|
|
