 |
Операція по звільненню |
|
 |
Операція по звільненню
Правобережної України і
Криму
До кінця 1943 року перед керівництвом країни і Озброєними Силами впритул встало питання про третю військову зимову кампанію. Військово-політичне положення Радянського Союзу на той час значно зміцнилося. Успішне завершення радянськими військами літньо-осінньої кампанії 1943 року, Лівобережної України, що закінчилася звільненням, і Донбасу, ізоляцією ворожих військ в Криму, зломом їх оборони на Дніпрі і захопленням крупних стратегічних плацдармів на його правом бережу, а також партизанський рух, що широко розвернувся, в тилу окупантів і наявність у розпорядженні Ставки могутніх стратегічних резервів, створили сприятливі умови для проведення нових крупних наступальних операцій. Звільнення Кременчука, Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас і Києва різко погіршило положення супротивника. Була звільнена половина всієї радянської території, захопленої ворогом. Червона Армія зломила наступальну потужність гітлерівського вермахту, змусила ворога на всьому радянсько-німецькому фронті перейти до оборони. Війна вступила в ту стадію, коли безпосередньо вирішувалося завдання повністю завершити звільнення радянської землі.
У листопаді - грудні, повсякденно керуючи наступальними діями військ на фронті, Ставка Верховного Головнокомандування і Генштаб одночасно були зайняті виробленням плану операцій на найближчу зиму.
За рік, починаючи з контрнаступу під Сталінградом, радянські війська повністю знищили або полонили 56 дивізій ворога, 162 дивізіям завдали важкої поразки. Ворог був вимушений перекинути до кінця 1943 року із заходу 75 дивізій, багато техніки і озброєння.
Потужність Радянських Озброєних Сил неухильно зростала. За 1943 рік було створено 78 нових дивізій. Війська, що діяли на фронті, у той час налічували вже більше 6 млн. солдатів і офіцерів, 91 тис. знарядь і мінометів, 4,9 тис. танків і самохідних знарядь, 8,5 тис. літаків, До того ж Ставка мала в своєму розпорядженні значні резерви солдатів і офіцерів. За всіма даними, які мав в своєму розпорядженні Генеральний штаб, Червона Армія перевершувала гітлерівську армію за чисельністю, по бойовій техніці і по озброєнню.
Значно виросли за цей час радянські військові кадри. Вони збагатилися новим досвідом стратегічного і оператівно-тактічеського мистецтва і навчилися ефективнішим способом бити ворога з найменшими втратами. Все це надавало радянському командуванню можливість розвернути на всьому фронті широкі наступальні операції з метою швидкого звільнення від ворога всієї радянської землі, приділивши основну увагу флангам радянсько-німецького фронту. Настання мислилося як ряд послідовних стратегічних операцій що проводяться в різний час на віддалених один від одного ділянках.
Глибокий і всесторонній розгляд на спільному засіданні Політбюро ЦК ВКП(б), ГКО і Ставки військово-політичного положення країни, ретельний аналіз співвідношення сил, перспектив війни дозволили визначити найбільш доцільний план подальших дій.
На Південно-західному напрямі радянсько-німецького фронту передбачалося протягом зими звільнити Правобережну Україну і Крим і вийти тут весною до державного кордону.
Задум Ставки Верховного Головнокомандування полягав в тому, щоб могутніми ударами на 1400-кілометровому фронті від Овруча до Херсона розітнути оборону ворога, розгромити його по частинах і звільнити Правобережну Україну. Намічалося на початку настання завдати поразки супротивникові в східних районах Правобережжя і вийти на рубіж річка Південний Буг, Первомайськ, Широке, річка Інгулец. Потім фронти повинні були завершити розгром ворожих військ і вийти на рубіж Луцьк, Могильов-подольський, річка Дністер.
Найбільшими з операцій взимку і весною 1944 року були Корсунь-Шевченкiвська і Кримська.
Звільнення Правобережної України здійснювалося в ході восьми операцій, перші шість з яких були зв'язані єдиним стратегічним задумом і з військовими діями на інших фронтах: Житомирсько-бердичівська (з 24 грудня 1943 року по 15 січня 1944 року), Кіровоградська (з 5 по 16 січня), Корсунь-шевченковськая (з 24 січня по 17 лютого 1944 року), Рівно-луцька (з 27 січня по 11 лютого), Никопольско-криворожская (30 січня - 29 лютого), Проскуровско-черновицкая (з 4 березня по 17 квітня), Умансько-ботошанськая (з 5 березня по 17 квітня) і Березнеговато-Снігирiвська (з 6 по 18 березня). Так складалася в цілому стратегічна операція при розгромі ворожих військ на всьому південному крилі радянсько-німецького фронту, при створенні умов для повного вигнання окупантів з України. Доповнювала їх Одеська наступальна операція (з 26 березня по 14 квітня), що практично співпадала з ними за часом, але достатньо самостійна по своїй організації і проведенню в життя. Нарешті, коли всі вони вже були завершені або наближалися до цього, почалася Кримська операція (з 8 квітня по 12 травня).
На початок 1944 р. на Правобережній Україні діяли найбільші угрупування військ сторін. 1, 2, 3 і 4-й Українські фронти налічували 2 230 тис. солдатів і офіцерів, 28 654 знаряддя і міномети, 2015 танків і самохідно-артилерійських установок і 2600 літаків. Обидві німецькі групи армій - "Південь" Манштейна і "А" Клейста - мали 1 760 тис. солдатів і офіцерів, 16 800 знарядь і мінометів, 2200 танків і штурмових знарядь і 1460 літаків. Отже, загальна перевага радянських військ була порівняно невеликою. Не дивлячись на це, вони успішно вели настання, міцно утримували стратегічну ініціативу.
Німецько-фашистське командування, що чекало головного удару Червоної Армії на півдні, готувалося тут до наполегливої оборони, прагнучи, в що б те не стало, утримати важливі в усіх відношеннях райони Правобережної України.
В кінці 1943 - початку 1944 р. все чотири Українські фронти перейшли в настання. В кінці грудня першими бойові дії почали війська 1-го Українського фронту. 24 грудня ударне угрупування фронту у складі 1-го гвардійського, 18-го, 38-го армій, 3-го гвардійського і 1-го танкових армій, почавши Житомирсько-бердичівську операцію, завдала удару у напрямі Вінниці. 25 - 28 грудня в настання перейшла решта армій. У тилу ворога активізували дії партизани.
4-а танкова армія супротивника, зазнавши важких втрат, відступила. До 30 грудня ворожа оборона була прорвана на фронті шириною до 300 км. і в глибину на 100 км. Прагнучи відновити її, німецько-фашистське командування на початку січня зосередило проти 1-го Українського фронту ще десять піхотних і дві танкові дивізії. Стянув в район Вінниці і Умані крупні сили, гітлерівці нанесли два контрудари. Запеклі бої продовжувалися майже два тижні. Ворогові вдалося потіснити радянські частини на 25-30 км.
14 січня війська 1-го Українського фронту, що просунулися за три тижні на 80-200 км., припинили настання. До цього часу вони майже повністю звільнили Київську і Житомирську області і багато районів Вінницької і Рівненської областей. З виходом армій лівого крила фронту на рубіж Ільінци, Жашков виявився охопленим лівий фланг угрупування супротивника, яке все ще утримувало правий берег Дніпра в районі Канева. Створилися передумови удару по цій, корсунь-шевченківською, угрупуванню.
5 січня перейшов в настання 2-й Український фронт. В результаті запеклих боїв його війська оволоділи Кіровоградом. Тим самим до середини січня опинився під загрозою і правий фланг угрупування ворога.
10-11 січня почали настання 3-й Український фронт і 4-й Український фронт. Вони повинні були розгромити супротивника на никопольськом плацдармі і в районі Никополя. За п'ять-шість днів напружених боїв їм вдалося лише декілька потіснити ворога. Стало ясно, що обидва фронти, що відчували нестачу в людях і, особливо, в танках і боєприпасах, наявними силами не зможуть добитися рішучіших результатів. Їх настання було тимчасово припинено.
Враховуючи, що війська 1-го і 2-го Українських фронтів охопили обидва фланги корсунь-шевченківського угрупування, Ставка наказала оточити і знищити її. Одночасно армії правого крила 1-го Українського фронту повинні були оволодіти районом Рівно, Луцьк, Шепетовка. 3-у і 4-у Українським фронтам, поповненим людьми і бойовою технікою, належало відновити настання на Никополь.
У останніх числах січня всі Українські фронти знову обрушили на супротивника могутні удари.
24 січня під Корсунь-Шевченкiвськом атакували ворога війська ударного угрупування 2-го Українського фронту - 4-а гвардійська армія, 53-а армія і 5-а гвардійська танкова армія. Їх підтримувала 5-а повітряна армія. 26 січня назустріч військам 2-го Українського фронту спрямувалося ударне угрупування 1-го Українського фронту - частина сил 40-ої армії, 27-ій армії і недавно сформована 6-а танкова армія. Угрупування підтримувала 2-а повітряна армія.
Ударні угрупування обох фронтів, зосереджені у підстави корсунь-шевченківського виступу, завдали удару по напрямах, що сходяться, і з'єдналися в районі Звенігородки. Дев'ять дивізій і одна бригада супротивника опинилися в казані. До 3 лютого були утворені внутрішній і зовнішній фронти оточення. У цих боях особливо відрізнилися 20-й і 29-й корпуси з складу 5-ої гвардійської танкової армії, а також пересувний загін 6-ої танкової армії, яким командував генерал М. І. Савельев.
Міцне кільце оточення методично стискалося, хоча гітлерівці і займали вигідні для оборони позиції. Радянським військам доводилося наступати по місцевості, що розкиснула. Підвезення боєприпасів, пального, продовольства із-за відлиги був сильно утруднений. Війська були вимушені використовувати в основному кінські і волові упряжки і в'юки. Для танкових армій пальне перекидалося літаками.
Недивлячись на ці труднощі, війська просувалися вперед. Льотчики завдавали по оточених військах сильних ударів, блокувавши вороже угрупування з повітря, зривали її постачання. Положення угрупування ставало безнадійним. 8 лютого радянське командування запропонувало їй капітулювати, висунувши гуманні умови. Проте супротивник відкинув пропозицію.
Фашистське командування в пошуку можливостей порятунку оточеного угрупування знімало з інших ділянок крупні сили. 27 січня проти радянських військ, що утворили зовнішній фронт оточення, діяли три танкові і три піхотні дивізії. 11 лютого супротивник мав тут вже вісім танкових і шість піхотних дивізій.
Ставка Верховного Головнокомандування, щоб зірвати задум ворога, ввела в битву свій резерв - 2-у танкову армію. Запеклість боїв посилилася. Гітлерівським дивізіям, що атакували ззовні, ціною великих жертв вдалося пробитися в район Лисянки, а оточеним військам - назустріч ним в район Шендеровки. Між ними залишалася смуга всього в 12 км. Але подолати її вони так і не змогли.
Важливу роль в зриві спроб супротивника прорвати оточення зіграли могутні удари літаків-штурмовиків 2-ої повітряної армії по його танкових угрупуваннях, що намагалися звільнити оточені війська.
Розв'язка відбулася 17 лютого, коли залишки ворожого угрупування зробили останню спробу вирватися з оточення. Зосередившись в районі Шендеровки, вони під прикриттям нічної темноти і бушуючої заметілі колонами рушили в південно-західному напрямі. По ним обрушили удари льотчики 392-го полку 312-ої нічної легкобомбардіровочной дивізії. Смертоносний вогонь відкрили "катюші" і артилерія. Але фашисти, що зневірилися, лізли напролом. Ураганним вогнем зустріли ворога бійці і командири частин і з'єднань 27-ої і 4-ої гвардійської армій.
Лише невеликій групі танків і бронетранспортерів з генералами і старшими офіцерами вдалося вирватися з оточення. До цього гітлерівське командування евакуювало літаками близько 3 тис. солдатів і офіцерів.
Корсунь-Шевченкiвська операція закінчилася важкою поразкою ворога. 55 тис. його солдатів і офіцерів було убито, більше 18 тис. потрапили в полон. Вся бойова техніка і озброєння залишилися на полі битви.
|
|
|
